Відповідно до статті 1 ЗУ «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Про те, статтею 3 цього ж Закону встановлено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Згідно із нормами Земельного кодексу України отримати земельну ділянку у власність із земель державної або комунальної власності можливо шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки або в порядку продажу, передбаченим цим кодексом.
Частина 3 статті 22 Земельного кодексу України вказує, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам — для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Законодавець, використовуючи словосполучення „передаються у власність” передбачив різні підстави отримання у власність земельної ділянки: як на підставі рішень органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади в порядку безоплатної приватизації, так і шляхом укладення цивільно-правової угоди тощо.
Землі, які розміщені під господарськими будівлями і дворами є землями для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Колишні колективні сільськогосподарські підприємства використовували земельні ділянки під будівлями та спорудами ферми для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою отримання прибутку (ведення сільського господарства, тваринництво та ін.), приміщення двору було функціонально підлаштовано під таку діяльність. Для прикладу, одне приміщення корівника або телятника могло вмістити від 150 до 200 голів ВРХ, а приміщення картоплесховища могло вмістити десятки, сотні тон картоплі.
Класифікація видів цільового призначення земель (далі – КВЦПЗ), затверджена наказом Держкомзему №548 від 23.07.2010 року та зареєстрована в Мін’юсті 01.11.2010 за №1011/18306.
Вона визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об’єктів.
Згідно Розділу ІІ КВЦПЗ така категорія земель як „землі сільськогосподарського призначення” складається із земель з такими цільовими призначеннями, як: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для ведення фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства тощо.
Отже, такі цільові призначення земельних ділянок як: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та для ведення особистого селянського господарства розрізняються у земельному законодавстві та є різні за своїм змістом і правовою природою.
В свою чергу перелік варіантів цільового призначення земельних ділянок, які передаються в порядку безоплатної приватизації визначено в ст. 121 „Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам” Земельного кодексу України. Серед даного переліку відсутня земельна ділянка з таким цільовим призначенням – „для ведення товарного сільськогосподарського виробництва”
Беручи до уваги зазначене, така ділянка не може бути отримана в порядку безоплатної приватизації. В зв’язку з цим і не підлягає до застосування порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, який встановлений ст. 118 ЗК України.
Разом з тим, відповідно до пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб.
Стаття 120 Земельного кодексу України передбачає, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то вразі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщенні, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, враховуючи вищенаведене та те, що на даний час діє заборона щодо купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земельні ділянки на яких розміщені господарські будівлі та споруди (корівник, телятник, свинарник, тощо) можна передати фізичній особі лише на умовах оренди.
